середа, 10 квітня 2013 р.

Спогади про війну

 
Сьогодні наша молодь дізнається про Другу світову та Велику Вітчизняну війни з двох різних джерел. Щось їм розповідають у родинах ті, хто пережив ці страшні часи: бабусі та дідусі, батьки, які самі війну не бачили, але знають про неї від своїх старших родичів. Це, так би мовити, неофіційна версія війни. Офіційна – представлена у підручниках, монографіях, статтях, документальних фільмах, тощо.Людська пам'ять про події Другої світової війни є невичерпним джерелом великої драматичної сили та виразності, вона по-іншому висвітлює більшість звичних понять та норм, висуваючи на перший план найвищу цінність – людське життя.Спогади звичайних людей – це не класичні мемуари. В таких споминах йдеться про непрості долі простих людей. Їм не потрібно дотримуватись ідеологічних забобонів, для них не буває правильних і неправильних тем. Коли люди згадують своє власне життя та особисті переживання, для них це і є правдива, справжня історія.Початок війни закарбувався в дитячій пам’яті в образі повідомлень по радіо, тривоги дорослих, нерозумінні, як таке могло статися, підступного ворога. Одним з найбільших потрясінь для дітей було розлучення зі своїми батьками та родичами, яке вони намагались перебороти міркуваннями про святий борг захищати свою Батьківщину.Велике враження справила на дітей окупація, яка асоціювалася в них з несвободою, пригніченням: «дихати було важко», «люди ходили, наче скуті». Саме під час окупації, як це не парадоксально, у свідомості населення загострилось відчуття людської свободи, гідності, які цілеспрямовано пригнічувались окупантами.Героїзм і відвага, масовий патріотизм на війні були на той час нормою радянського солдата, який, не шкодуючи крові, свого життя, вступав у смертельний двобій з ненависним ворогом, захищаючи рідну землю.
2 серпня 1941 року фашисти увірвалися в Новоукраїнку. Майже три роки окупанти грабували й руйнували промислові підприємства і колективні господарства, вивозили хліб, худобу, цінне устаткування, машини, навіть землю. Варвари стратили в районі понад 9 тис. xоловік, а 1680 – відправили на каторжні роботи до Німеччини. У Гусарському урочищі фашисти влаштували масові розстріли громадян єврейської національності. Були розстріляні понад 20 тисяч радянських військо полонених у таборі на станції Адабаш. Жорстокий окупаційний режим не злякав і не скорив їх волі до боротьби, а лише поширив народний гнів. Населення саботувало заходи окупаційних властей, допомагало військовополоненим, викривало зрадників.
На початку 1942 року патріоти с. Рівного створили осередок, до якого входило близько 20 чоловік.Підпільники мали радіоприймач, розповсюджували листівки, влаштовували втечі з таборів полонених червоноармійців. Та від рук гітлерівців згодом загинули майже всі месники і їх керівник М.С. Артеменко.
У селі Глодоси фашисти перетворили середню школу на катівню, у її застінках загинуло понад 30 патріотів. Десять родин глодосян було вивезено до Хмельового і там, на території садиби МТС, живими кинуто в криницю.У селі Козакова Балка у 1943 році фашисти розстріляли комуністів. Були жертви і в інших селах району.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар